Нейрохірургія – це молода область медицини, що динамічно розвивається. Окремою медичною спеціальністю вона стала межі 19-20 століть. Але, як і майже будь-яка наука, сягає корінням у давнину.
Нейрохірургія розвивалася поступово: від невеликих досліджень та спроб описати пристрій нервової системи, до початку масового виробництва хірургічних інструментів та виконання повноцінних операцій. Операції проводилися в основному через виникнення пухлин та наявність черепно-мозкових травм.⠀
Згодом із загальної нейрохірургії почали виділятися окремі напрями, такі як педіатрична нейрохірургія, нейротравматологія, нейроонкологія, судинні захворювання та інші.
Лікар-нейрохірург – це фахівець, який займається проблемами центральної та периферичної нервової системи, а саме захворюваннями головного, спинного мозку та периферичних нервів.
Нейрохірургія – це точна спеціалізована галузь, яка постійно змінюється в міру розвитку технологій, що потребує тривалого навчання. Детальнішу інформацію Ви можете знайти на сайті pituitary.com.ua
Основна частка хворих, які звертаются до нейрохірурга – пацієнти з болем у спині. Тому нижче йтиметься саме про нейрохірургів, які займаються проблемами хребта.
Чим нейрохірург відрізняється від невролога?
Як невролог, так і нейрохірург є лікарями-фахівцями, які займаються розладами нервової системи: механізмами їх розвитку та прояву (патогенезом), виявленням ознак та безпосередньо лікуванням.
Основна відмінність між ними полягає в тому, що невролог займається консервативним терапевтичним лікуванням захворювань, а нейрохірург вирішує серйозніші випадки, які потребують оперативного втручання.
Зазвичай невролог першим виявляє хворобу, виявляє її і сам призначає терапевтичне лікування, або відправляє на консультацію до нейрохірурга для вибору найбільш оптимального варіанту лікування.
Нейрохірурги можуть лікувати пацієнтів як консервативно, і хірургічно. Але не у всіх випадках нейрохірург наполягатиме на оперативному втручанні. Якщо є можливість його уникнути, а також у разі можливого ризику для пацієнта, вибір буде за консервативним терапевтичним лікуванням.
Пацієнту може знадобитися як невролог, так і нейрохірург, або тільки один з них, залежно від стану, який лікують та його тяжкості. У деяких випадках спочатку потрібне хірургічне втручання, яке виконуватиме нейрохірург, а невролог може здійснювати довгострокове спостереження.
Області компетенції нейрохірурга хребта
До компетенції нейрохірурга відносяться хронічні болі в спині, які слабо піддаються консервативному лікуванню. Переважна більшість пацієнтів тривалий час, іноді безуспішно, лікуються у лікарів різних спеціальностей з остеохондрозом хребта.
Нейрохірург хребта займається пошуком причини і усуненням болю в спині.
Деформуючий спондильоз, грижі міжхребцевих дисків, сегментарна нестабільність хребців, розвиток слабкості у м’язах кінцівок – все це потребує консультації нейрохірурга.
Профілактика розвитку ускладнень цих захворювань полягає у грамотно проведеному своєчасному обстеженні, включаючи високоінформативні методи (комп’ютерна та магнітно-резонансна томографія). Нейрохірург, оглянувши пацієнта з хронічним болем у спині, визначає перелік необхідних обстежень, а потім тактику лікування пацієнта – консервативне, включаючи лікарську терапію, лікувальну фізкультуру, масаж та фізіотерапію, або хірургічне.
В останні роки широко застосовуються малоінвазивні втручання на хребті при остеохондрозах, у тому числі з використанням ендоскопів, медичних лазерів, ультразвуку та генераторів високочастотної енергії, що проводяться під рентгенівським контролем та місцевим знеболенням шляхом введення голки у уражений диск та його відновлення. Результат цих операцій при правильному їх призначенні та проведенні в більшості випадків швидкий та успішний, крім того, пацієнти проводять у клініці лише кілька днів.
Слід зазначити, що у деяких випадках захворювання хребта вимагають серйозних втручань, спеціальних конструкцій та імплантів. Усі пацієнти після операції проходять курс реабілітації, що дозволяє закріпити досягнутий результат та значно покращити якість життя.
Є й інші захворювання хребта та спинного мозку: гемангіоми хребта, пухлини спинного мозку, метастази, спондилодицити, абсцеси, мієліти, сирингомієлія та інше – лікування яких проводять нейрохірурги.
Ще однією з причин звернення до нейрохірургів є такий поширений симптом, як запаморочення. Досить складно буває розібратися через запаморочення. Вестибулярний апарат знаходиться всередині скроневої кістки, пов’язаний з внутрішнім вухом, а нерв, що виходить з вуха, тісно пов’язаний зі стовбуром головного мозку, має кілька ядер та безліч зв’язків з різними відділами кори мозку та мозочка. Ці зв’язки, як сам вестибулярний апарат і нерв, можуть бути пошкоджені пухлиною, запаленням або неправильним кровопостачанням. Допомога нейрохірургам у встановленні причини запаморочень надають ЛОР – лікарі та отоневрологи. Часто досліджується кровотік у судинах як головного мозку, а й хребта, і навіть стан дисків і зв’язок навколо хребетних артерій, щоб уникнути нестабільності шийних сегментів і спазму артерій.
Крім перелічених вище захворювань, нейрохірурги беруть участь у лікуванні гострих травм нервової системи (ушкодження хребта і спинного мозку, травми периферичних нервів і сухожиль кінцівок) і різних наслідків цих ушкоджень.
Крім іншого, важливим розділом цієї спеціальності є так звана функціональна нейрохірургія – надання хірургічної та медикаментозної допомоги пацієнтам з різними больовими феноменами (болі при невралгіях, невритах, каузалгії, фантомні болі та інші), включаючи різні види лікування , Вживлення систем для протибольової електростимуляції, операції з декомпресії нервових стовбурів у вузьких каналах (тунельні синдроми)
Деяким пацієнтам, які вже перенесли операцію на хребті, може знадобитися консультація нейрохірурга в рамках планування «коректуючої» операції з випрямлення хребта та коригування загального балансу, який може порушитися внаслідок попередніх втручань.
Важливим у будь-якій галузі хірургії є ланка реабілітації оперованих пацієнтів, особливо у нейрохірургії. Тут найважливішим є не прогаяти час, протягом якого можна відновити втрачені функції організму. Тому за участю нейрохірургів розробляється та здійснюється план реабілітаційних заходів, що включає лікувальну гімнастику, масаж, застосування медичних ортезів (корсетів), призначення курсів фізіотерапевтичних процедур, санаторно-курортних заходів. Завдяки цьому відбувається більш раннє повернення до звичайного способу життя у пацієнтів, які перенесли навіть тяжкі захворювання та травми.
Методи діагностики у нейрохірургії
Рентгенографія
Прямі рентгенограми дають інформацію про нормальну анатомію та захворювання хребта, а також дозволяють виявити патології, такі як переломи, тріщини та викривлення в області шиї, спини, талії та куприка та кульшових суглобів. Наявність та ступінь викривлення спини або талії можна визначити за допомогою рентгенограм сколіозу.
Комп’ютерна томографія (КТ)
Комп’ютерна томографія часто використовується під час обстеження та діагностики хребта. Вона дозволяє визначити якість кісткової тканини, її розрідження, дефекти, остеопороз, остеомієліт, остеофіти на початковій стадії розвитку, розростання хрящів, дегенерацію міжхребцевих дисків (остеохондроз, деформуючий спондильоз, міжхребцева грижа, артрит).
Магнітно-резонансна томографія (МРТ)
Детальні зображення екстра та внутрішньочерепних структур отримують методом МРТ. Це можливість зробити поперечний переріз (сагітальний, коронарний, осьовий, косий) без зміни положення пацієнта. За допомогою техніки МРТ весь хребетний стовп, хребетний канал і спинний мозок може бути чітко видно під різними кутами. Перевершує КТ щодо патологій хребта.
Електроміографія / Дослідження нервової провідності (ENMG)
У практиці нейрохірургії є незамінними методами для діагностики порізів периферичних нервів, невропатії, уражень сплетення, грижі диска та інших уражень спинного мозку, викликаних іншими причинами, інтрамедулярною патологією спинного мозку.
Біопсія
Біопсія проводиться за допомогою відкритої хірургії або стереотаксичного методу для точної діагностики та планування лікування при пухлинних, інфекційних, вірусних, дегенеративних захворюваннях центральної нервової системи.
Коли потрібна консультація нейрохірурга?
Відкладення хірургічного втручання терміном до 2-3 місяців не робить істотного впливу результат лікування. Проте період від 4 до 6 тижнів є межею консервативних підходів. У випадку, якщо медикаментозна терапія протягом 10 днів виявилася неефективною, а покращення і на 6 тижні не настало (або зменшилися болі, але помітно послабшали кінцівки та стопи, почалася атрофія м’язів), слід провести нейровізуалізацію та звертатися до нейрохірурга.
Якщо скарги пацієнта збігаються з його неврологічним станом, а на КТ та МР виявлено грижу диска відповідного рівня, проводиться операція. Вона може і не дати бажаний результат у випадках, якщо виконана надто пізно, тобто тоді, коли вже існують порушення діяльності внутрішніх органів малого тазу та – або розвинулася стійка слабкість ніг або навіть параліч.
Отже, коли консультація нейрохірурга є обов’язковою найближчим часом? При розвитку наступного переліку клінічних ознак:
- Оніміння кінцівок, що супроводжуються болем у попереку, що іррадіює по ходу кінцівки;
- Немає ефекту від лікування > 6 тижнів;
- Нещодавно була травма;
- Болі не пов’язані з рухом, не минають уночі, у спокої;
- З’явилося нетримання (затримка) сечі, слабкість у ногах чи руках, оніміння промежини.
Що потрібно взяти з собою на консультацію?
На прийом до нейрохірурга зазвичай приходять після консультації лікарів інших спеціальностей. Насамперед, у напрямку невролога.
Плануючи прийом нейрохірурга, заздалегідь підготуйте медичну документацію, що вже є на руках:
- висновок невролога та інших фахівців (офтальмолога, отоларинголога тощо);
- дані МРТ (магнітно-резонансної томографії) та/або КТ (комп’ютерної томографії), ЕМГ. Обов’язково візьміть не лише висновок, а й результат на плівці та диску.
Після прийому нейрохірурга може знадобитися повторне проведення МРТ, КТ та інших інструментальних досліджень. При підозрі на пухлинний процес необхідно буде пройти і лабораторну діагностику, зокрема визначення онкомаркерів у крові).
На первинному прийомі у спеціаліста з нейрохірургії розглядаються всі варіанти лікування. Якщо неврологічне порушення має не критичний характер, пацієнтам може бути призначена медикаментозна терапія (знеболювальні або протизапальні ліки), фізичні методи лікування (фізіотерапія, мануальна терапія, рефлексотерапія, масаж) або знеболювальні уколи, блокади. Якщо дані, звані, консервативні методи лікування не знімають біль, може знадобитися оперативне лікування, яке докладно обговорюється з пацієнтами та його родичами.
Чи небезпечна нейрохірургічна операція?
Ступінь ризику хірургічного втручання залежить від виду та локалізації операції. Сьогодні завдяки інноваційним технологіям пацієнтам із захворюваннями хребта пропонуються мінімально інвазивні хірургічні методи, які дозволяють зменшити післяопераційний біль, скоротити час госпіталізації та швидко повернутися до нормального життя.
У разі деяких захворювань, таких як міжхребцева грижа (в поперековому або шийному відділі), а також при операції з декомпресії хребетного каналу поперекового відділу, пацієнтам пропонується лікування в одноденному стаціонарі. Інші патології, що потребують хірургічного втручання, можуть вимагати тривалішої госпіталізації від 3 до 7 днів.
Після операції протягом усього періоду реабілітації пацієнт спостерігає медперсонал. Лікарська практика, заснована на принципах доказової медицини та відповідає індивідуальним потребам пацієнтів, є основою ефективності лікування нейрохірургії. Завдяки застосуванню нових методів малоінвазивної хірургії та протоколів прискореного відновлення більшість пацієнтів можуть самостійно пересуватися вже ввечері або наступної доби після операції. Залежно від операції пацієнт може повернутися до нормального життя через 3-6 тижнів. У деяких випадках для повного та швидкого відновлення, особливо після «коректуючої» операції на хребті, пацієнту може бути призначена програма відновлення (від 7 до 14 днів) у реабілітаційному центрі.
Після комплексного всебічного обстеження та лікування пацієнту даються докладні рекомендації щодо подальшого профілактичного та підтримуючого лікування, способу життя, для запобігання рецидивам захворювання та максимальної соціальної адаптації.